Я бачив дивний сон. Немов передо мною Та слави людської зовсім ми не бажали,
Безмірна, та пуста, і дика площина, Бо не герої ми і не богатирі.
І я,прикований ланцем залізним, стою Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
Під височенною гранітною скалою, На себе пута. Ми рабами волі стали:
А далі тисячі таких самих, як я. На шляху поступу ми лиш каменярі.

У кождого чоло життя і жаль порили, І всі ми вірили, що своїми руками
І в оці кождого горить любові жар, Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, Що кров'ю власною і власними кістками
І плечі кождого додолу ся схилили, Твердий змуруємо гостинець і за нами
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар. Прийде нове життя, добро нове у світ.

У кождого в руках тяжкий залізний молот, І знали ми, що там далеко десь у світі,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить: Який ми кинули для праці, поту й пут,
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
Бо вам призначено скалу сесю розбить." І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

І всі ми, як один, підняли вгору руки, Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І тисяч молотів о камінь загуло, І серце рвалося, і груди жаль стискав;
І в тисячні боки розприскалися штуки Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Та відривки скали; ми з силою розпуки Ані прокляття нас не відтягли від діла,
Раз по раз гримали о кам'яне чоло. І молота ніхто із рук не випускав.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Так наші молоти гриміли раз у раз; Святою думкою, а молоти в руках.
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували; Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Хоч не одного там калічили ті скали, Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.